Бікалутамід-Віста таблетки вкриті плівковою оболонкою 150 мг блістер №30

Основні фізико-хімічні властивості: білі круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою; на одному боці таблеток гравіювання «ВСМ 150».

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Бікалутамід є нестероїдним антиандрогеном, що не має іншого впливу на ендокринну систему. Препарат зв’язується з немутантними андрогенними рецепторами («дикого типу»), не активуючи експресію генів, таким чином пригнічуючи активність андрогенів. В результаті такого пригнічення спостерігається регресія пухлин передміхурової залози. При відміні бікалутаміду в певної частини пацієнтів може виникати синдром відміни антиандрогенних препаратів.

Бікалутамід  досліджували під час терапії пацієнтів з локалізованими (Т1–Т2, N0 чи Nx, M0) чи місцеворозповсюдженими (Т3–Т4, N, M0; Т1–Т2, N+, M0) пухлинами передміхурової залози без метастазів у ході трьох плацебо-контрольованих подвійних сліпих досліджень, у яких взяли участь 8113 пацієнтів. У цих дослідженнях бікалутамід призначали як невідкладну гормональну терапію або як допоміжний засіб при радикальній простатектомії чи радіотерапії (головним чином, зовнішня дистанційна променева терапія). На момент медіани спостереження 9,7 року у 36,6 % та 38,17 % усіх пацієнтів, які приймали бікалутамід чи плацебо відповідно, спостерігалось об’єктивне прогресування захворювання.

Зменшення ризику об’єктивного прогресування захворювання спостерігалося у більшості пацієнтів у групах, проте було найбільш помітним у тих, які мали найвищий ризик прогресування захворювання. Тому клініцисти можуть вирішити, що оптимальною стратегією лікування для пацієнтів з низьким ризиком прогресування захворювання, особливо при ад’ювантному застосуванні препарату після радикальної простатектомії, може бути гормональна терапія до початку прогресування захворювання.

На момент медіани періоду спостереження 9,7 року жодної різниці у рівні загального виживання не спостерігалося, причому смертність становила 31,4 % (співвідношення ризиків = 1,01; 95 % довірчий інтервал 0,94–1,09). Однак під час аналізу результатів дослідницьких підгруп деякі тенденції були очевидними.

Дані щодо виживання без прогресії захворювання та дані щодо загального виживання, що ґрунтувалися на аналізі за методом Каплана–Мейера, у пацієнтів з місцеворозповсюдженим раком простати наведені у таблицях 2 та 3.

Таблиця 2

Співвідношення кількості пацієнтів із місцеворозповсюдженим раком та пацієнтів із прогресуванням захворювання у підгрупах із різними схемами лікування